Спілкуюся я зі студентами і аспірантами різних вишів, переважно історичного та біологічного напрямів. Нехай мене вибачають, але КНУ рулить. Саме за базовими знаннями, які залишаються у людини після закінчення (не бийте мене сильно, я вас всіх люблю і поважаю, а це мої особисті враження). І до питання про необхідність практики для всіх і начитки всіх предметів студентам до спеціалізації. Бакалавр-цитолог рідного біофаку добре пам’ятає безхребетних і збирається вступати до магістратури на зоологію. Перше моє місце роботи після завершення кафедри зоології — Інститут гематології і переливання крові, їм був потрібний біохімік. І за своїм рівнем знань я їх цілком влаштувала. Друге місце — грант-менеджер з екологічних проектів. І ось що я вам скажу — якщо прибрати „зайві“ години практики й лекцій для перших курсів, чорта з два вийде готувати справді хороших спеціалістів, які мають достатні знання не тільки у своєму фаху, але і в суміжних для того, щоб мати цілісне уявлення, а не окремий хобот від слона. На виході будуть не вчені з універсальною освітою, а лаборанти-діагности (в кращому випадку).
Сьогодні орнітологічно-герпетологічна експедиція відділу моніторингу та охорони тваринного світу (яка складалася з трьох дорослих і двох дітей — 4-х і 12-ти років) повернулася на базу (тобто до Києва). Повернення, однак, виявилося не таким вже й тривіальним завданням.
Враження після трьох запланованих днів на Десні й одного не запланованого чудові — бобри й козулі прямо біля наметів, бджолоїдки, чорні лелеки й кулики-сороки, лелека-архітектор, який зробив гніздо-вежу, та пташенята грицика звичайного, яких доводилося персонально випроваджувати з-під коліс автомобіля, дозаправка водою з криниці типу „журавель“. Мошкара і комарі змусили „винайти колесо“ (в сенсі, накомарник) з підручних матеріалів.
І безлюдні простори — вільні й прекрасні, коли взагалі не пам'ятаєш який день тижня і число. Згадали, коли намагалися в селі зайти до магазину — продавчинь хронічно не було. А коли їдучи, після моїх слів — „добре, але краще б ще 1-2 дні додати“ — автомобіль загруз, розумієш, що бажання потрібно формулювати обережно і дуже чітко :)
Прочитавши статтю про те, що спонукало наших найбільш активних популяризаторів науки почати цей складний шлях, задумалася, що ж стало для мене таким відправним пунктом. Мабуть, два фактори — після проживання за межами України протягом трьох років, після повернення дуже добре стала помітна різниця навіть з тим, що було з наукою до від’їзду (ще до Майдану). Особливо зі сторони стала помітною катастрофа, що насувалася у цьому напрямі. І друге — активне просування з боку багатьох ЗМІ й чиновників людям, що у нас науки немає. І головне — слова низки моїх знайомих (про незнайомих я мовчу), людей з вищою освітою, про те, що „фундаментальна наука не потрібна, це пуста витрата фінансів держави й платників податків“. І ось тут мені стало по-справжньому страшно за наше майбутнє.
Я не хочу виїжджати з України. Не тому, що не можу. Можу. Але я хочу жити й працювати саме тут. І щоб умови для роботи були нормальні. І єдиний шлях цього досягти — донести важливість науки як до тих, хто вирішує на державному рівні її подальшу долю, так і до людей далеких від науки й управління.
Щоб наш Київський зоопарк прийняли до ЕАZА (Європейська асоціація зоопарків і акваріумів) — була умова, щоб зоопарк здійснював наукові дослідження. Для зоопарку, щоб він відповідав рівню європейських зоопарків, — наука потрібна! А для держави — ні?
Трохи моїх світлин з виставки — авторів і відвідувачів, правда, якість так собі. До речі, для тих, хто покинув ярмарок раніше, — у нас був ще й спонтанний концерт — завдяки Ользі Конопляній, професійному музиканту, і чудовій дівчинці (на жаль, не знаю як звати) у нашій актовій залі, що звикла до доповідей і суворих захистів, звучала класична музика. А наше фортепіано прокинулося після багаторічного мовчання.